​

                                                                                Опис досвіду

 

                                                                     Стєпнової Ірини Миколаївни

                                                                     вчителя початкових класів

                                                                     Станично-Луганської cш №2

 

                                                Проблема, над якою поглиблено працює вчитель 

          Розвиток індивідуальних та пізнавальних здібностей кожної дитини

 

    Демократичні процеси в державі вимагають вироблення нових суспільних вимог до освіти. Початкова школа сьогодні - це школа самореалізації і само актуалізації особистості. Наше завдання – не тільки дати дітям суму знань, а й навчити спілкуватися, вирішувати проблеми, знаходити вихід з нестандартних ситуацій.

     Що найважливіше в учительській праці? Знати дитину Легше любити увесь світ, ніж одну дитину. Виховання лише тоді стає реальною силою, коли воно ґрунтується на вірі в дитину. Чим би не вабив дітей вогник, яким є для них вчитель, у цій приваблюючій силі завжди є найголовніше – єдність творчого життя  вчителя і учнів. Творча праця, захоплення улюбленою справою - найвірніший шлях до серця дитини.

     Саме тому пріоритетом у своїй педагогічній діяльності вважаю особистість дитини і спрямовую свої знання та вміння на забезпечення її всебічного розвитку, допомогу творчій самореалізації особистості, враховуючи передовий педагогічний досвід, здійснюючи особистісно орієнтовний підхід до навчання й виховання. Мета і актуальність такого навчання - процес психологічно-педагогічної допомоги дитині у становленні її суб’єктивності, соціалізації, життєвому самовизначенні. Основні завдання - розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожної дитини, максимально виявити,  ініціювати, використати індивідуальній досвід дитини, допомогти особистості пізнати себе, самовизначитися, самореалізуватися, сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає змогу продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати лінії життя.

     З метою здійснення особистісно орієнтовного навчання й виховання використовую в своїй роботі праці В.Сухомлинського, О.Савченко, досвід Логачевської  Г. С. , елементи програми  «Крок за кроком».

      Всім відомий приклад стоїть біля дошки хлопчик. Мовчить. І чує від вчителя: «Думай, Андрійко, думай». Дитина морщить лоба, дивиться на дошку. Імітує процес думання. А насправді просто мовчить.

    Проаналізуємо ситуацію. Вчитель чекає поки учень подумає над задачею і скаже, як її розв’язувати, промовляючи: «Подумай». Але що означає «подумай»? Це означає, що він  виконає самостійно ряд складних мислительних операцій і видасть результат. Він повинен їх виконати ,бо бачив, як це робив вчитель. Отже учень повинен:

- побачити проблему;

- виділити головне, відкинути другорядне;

- занотувати данні, перекласти їх мовою математичних символів;

- дати розгорнутий логічний ланцюжок у формі монологу;

Та чи зробить це дитина без спеціальної підготовки? Ні, не зможе. А вдало сформувати такі вміння й навички допомагає особистісно орієнтовне навчання.

     Для реалізації принципів особистісно орієнтовної освіти я обрала технології:

- метод проблемного навчання;

- елементи розвивального навчання;

- формування особистісно орієнтовного спілкування;

- роль самооцінки у особистості дитини;

- створення ситуації успіху;

     Важлива роль в активізації розумової діяльності належить методу проблемного навчання, він дає змогу долучити до роботи весь клас, примушує кожного учня інтенсивно думати, шукати і находити, знання набуваються не механічно, а свідомо, не лише пам’яттю, але й розумом.

    Один із методів проблемного навчання, яким користуюсь - це проблемне викладання матеріалу. Інколи сама формую проблему і розв’язую її, але показую не тільки хід розв’язування, а й спосіб. А іноді під час проблемного викладання повідомляю тільки частину матеріалу, а іншу діти усвідомлюють самі. Пропоную для приклада урок Я і Україна.  Природознавство. Тема: «Жива і нежива природа».

Вчитель розпочинає викладання матеріалу словами: «Вам вже відомо, що всі об єкти  на землі поділяють на живі і неживі. Чим же вони відрізняються один від одного? Розглянемо, якими властивостями володіють живі предмети.

     По-перше все живе на землі росте. Маленьке кошеня перетворюється в кішку. Із маленької ікри з являється риба. Але росте і бурулька під дахом. З маленького струмка може утворитися велика річка така, як наш Дніпро. Чи можемо ми бурульку назвати живими? Ні. Отже одна  властивість росту ще не доказ живого. Розгляньмо інші властивості

     Ще одна властивість живих організмів -  їх здатність до розмноження. Народжуються люди, тварини, рослини. Але й кам’яна скеля під впливом вітру, морозу і спеки розділяється на багато маленьких камінців, немовби «розмножується». Але це не означає, що каміння живе.

     Всі живі організми реагують на зовнішні подразники: рослини тягнуться до сонця, але і залізо тягнеться до магніту. Що ж вони живе? Все живе дихає, живиться, рухається та відмирає. Але і вода у річці рухається, Ії живлять сніг, дощ, а інколи під час засухи вона «відмирає». Невже вона жива? Ні, вона не дихає.

     Зробимо висновок. Нам стали відомими наступні ознаки живих істот. Всі живі організми народжуються, ростуть, розмножуються, дихають, живляться, рухаються, реагують на зовнішні подразники, відмирають. Неживі предмети можуть володіти лише деякими переліченими властивостями. Живі організми володіють усіма властивостями одночасно. Так розрізняються живі і неживі об’єкти.

     Отже, проблемне викладання це розв’язання проблемних завдань самим вчителем, це аналізуючий монолог учителя. Чи можна проблемне викладання використовувати в початковій школі? Адже у дітей молодшого віку важко концентрується увага. І все ж таки це викладання не лише  можливе, але й необхідне. Воно може утримувати увагу дітей, навіть за вербальним викладом від 5-7 хв. у 1 класі, до 7-12 хв. у 2 класі, і до 20 хв. у 3 і 4 класі.

     Проблемний виклад поєдную з евристичною бесідою, з практичним завданням і засобами унаочнення. Таким чином монологічна форма поєднується з діалогічною. Стараюсь підібрати вдалі запитання, щоб відповідь на нього стимулювала нові запитання і відповіді, питання евристичної бесіди - це задача, розв’язання якої відкриває учням шлях до подальшого вирішення проблеми. Наприклад.

Учитель. Що ми відносимо до природи?

Учень. До природи ми відносимо все, що не створено руками людини.

Учитель. Перерахуйте будь ласка об’єкти природи.

Учень. Сонце, Місяць, зорі, людина, річки, рослини, тварини, пісок, гори, океан…

Учитель. На які дві групи можна поділити об’єкти природи?

Учень. Живі і неживі.

Учитель. Чому ви людей, тварин і рослини віднесли до живої природи? Щоб вам легше було знайти відповідь, подивіться на себе і знайдіть ознаки живої природи.

Учні. Все живе росте, дихає, народжується, помирає.

Учитель. Візьмемо бурульку. Взимку вона народилась, під дахом собі росте, пригріло сонечко, вона почала танути і зникла. Ви її віднесете до живої природи?  Чи всі ознаки, які ви перерахували я назвала?

Учні. Бурулька не жива. Вона не дихає.

Учитель. От бачите, бурульці не вистачило однієї ознаки для того, щоб ми сказали, що вона жива. ( Під час бесіди вчитель записує на дошці ознаки живої природи, які називають школярі.) Які ознаки живої природи ви можете назвати?

Учні. Усі живі істоти рухаються, живляться, розмножуються.

Учитель. Візьмемо рослину. Вона народжується, дихає, живиться, росте, відмирає. А як вона рухається? Згадайте соняшник. Чому цю квітку так назвали?

Учні. Вона схожа на сонечко, а ще вона рухається за сонцем.

Учитель. Ось ми і довели, що рослини повертають свої листочки, квітки до сонечка, тобто рухаються.

Під час бесіди учні під керівництвом вчителя пройшли увесь шлях нового, аж до його відкриття: поетапно розв’язали проблемну ситуацію    

      Елементи розвивального навчання допомагають учням порівнювати, класифікувати, розвивати вміння, аналізувати, розвивати всі види уваги, уяву. Гарний результат має метод самоперевірки і взаємодопомоги під час виконання самостійної роботи з різних предметів. Наприклад: урок математики. Після 5-7 хв., що пройшли від початку самостійної роботи (тобто пройшло досить часу, щоб учень зрозумів «знаю-не знаю»), я запропонувала свою допомогу і можливість вибрати консультанта між учнями для дітей, які усвідомили, що самі вони не впораються з роботою. Консультант повинен контролювати тільки логічний «ланцюжок» міркувань свого однокласника, знання алгоритму дій (допускається і повторне пояснення).На закінчення роботи учень повинен виконати аналогічні завдання самостійно. Це мені дає:

- діти критично оцінили свої знання

- учні-консультанти продемонстрували найвищій ступінь засвоєння матеріалу,  «знаю, розумію і вмію пояснити».

- учні, що отримали консультацію, повторно прослухали пояснення, адаптоване до їх сприймання, вправлялися з консультантом у своїх діях.

І, головне, цей метод дозволив усім учням класу впоратися з завданням, виявити недоліки в знаннях. Цей метод контролю допомагає уникнути стресів, демонструє що знання учнів, їх особистість, важливіші для вчителя, ніж оцінки.

Часто активізувати учнів мені допомагають такі інтерактивні методи, як «мікрофон», «мозговий штурм», «карусель» (як у фронтальній так і в груповій роботі).Особливо цінним у роботі групи вважаю те, що учні мають можливість брати на себе різні ролі, а саме:

• партнерів, що вчаться співробітництва;

• учасників, які шукають альтернативного вирішення проблеми;

• мислителів, що аналізують зв язки між явищами;

• співрозмовників, які вміють активно слухати, підтримувати розмову, досягати мети, домовлятися;

• єкспертів, що аналізують проблему;

• друзів, що піклуються один про одного, допомагають, довіряють.

     Важлива ідея, яку реалізую при формуванні особисто-орієнтовного спілкування – це розуміння того, що спілкування є основою виховання дитини, оскільки людина існує в мові, виявляє себе в мові, через мову, через спілкування, розумінння з іншими людьми. Роботу розпочинала, спираючись на елементи програми «Крок за кроком», в якій особистісно орієнтовне спілкування розглядається, як діяльність, що оберігає, підтримує дитину, вивчає і  стимулює ії інтереси, подає зразки моральної поведінки з іншими людьми.

У класі створені куточки для спілкування, виставки досягнень, є фотокартки дітей з іх друзями, їхні творчі роботи. Дитині має бути комфортно на уроці і в школі загалом. Тоді і результати навчання будуть якісно вищими, а процес розвитку особистості гармонійним. Розуміючи, що стресовоутворюючи фактори негативно впливають на взаємоспілкувння  і взаємопрацю, намагаюся створити таку атмосферу у відносинах «учитель-учені-інші діти», яка б сприяла позитивному спілкувавнню, стимулювала мовленневу і творчу діяльність всіх учасників навчального процесу.

     В класі проводжу заняття, які формують особистістний досвід творчої діяльності, досвід еморційно - цілостного ставлення до навколишнього світу і до мовленневої діяльності. Завдяки таким заняттям учні складають власні оповідання, вірші, казки, загадки, етюди. Ці твори збираютьтся в окремі книжки-саморобки.

     Одним із аспектів особистісного розвитку є становлення самооцінки – найважливішого органу душевного життя, яким регулююється поведінка і діяльність людини. Як підтверджують дані теоретико-експерементальних досліджень, вузловим моментом у становленні самооцінки є молодший шкільний вік. До кінця молодшого шкільного віку самооцінка виступає домінуючим мотивом поведінки і діяльності.

      Для мене важливим стало врахування двох важливих річей:

1. Самооцінка – структура динамічна і на початку шкільного навчання зберігає високу пластичність.

2. Базова самооцінка – фундамент для розвитку конкретної самооцінки.

Стараюсь вивчити особливості учнів і будувати з ними взаємини так, щоб шлях до засвоєння знань був одночасно і шляхом їх особистісного становлення. Застосовую в роботі кілька простих і одночасно важливих правил.

1. Можна виражати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною «як такою»..

2. Можна зауваження робити діям, а не почуттям, якими б негативними вони не були. Якщо вони виникли, для цього є якісь підстави.

3. Невдоволення діями дитини не може бути систематичним, інакше воно переросте у неприйняття.

     Для розвитку у дітей адекватної реалістичної самооцінки намагаюсь демонструвати відповідну модель власної поведінки. Авторитет вчителя в початковій школі майже безперечний, іноді навіть вищий за батька чи матері. Вчителю, який довіряє учням, вони відповідають тим же. Виробляю в собі здатність володіти такими особистісними якостями:

• прагнення до максимальної гнучності;

• здатність до доброзичливих, спокійних відносин;

• сензитивність до потреб учнів;

• уміння надати особистісного забарвлення викладаню;

• володіння стилем легкого, теплого спілкування з учнями;

• емоційна врівноваженість, життерадісність;

     Найбезпечнішим і ефективним механізмом корекції завищених і занижених самооцінок вважаю не зіставлення дитячої самооцінки з учительскою, а порівняння дитиною своїх сьогоднішніх  досягнень з учорашніми, тобто ретроспективної і прогностичної оцінки. Остання є «точкою росту» для становлення самої здатності дитини оцінювати себе, оскільки в ії основі здатність розраховувати свої сили і можливості. Для розвитку прогностичної оцінки ознайомлюю дітей зі змістом наступної роботи і пропоную оцінити себе до початку виконання завдання. На перших етапах не оцінюю роботу учнів, а пропоную їм оцінити своє завдання після виконання його.

     Такий метод сприяє розвитку особистості дитини і адекватної самооцінки, уміння покладатися на неї в різних життєвих ситуаціях. Таким чином становлення самооцінки потребує включення у навчально-виховний процес умов, адекватних іх психологічній природі, орієнтованих на розвиток у дитини потреби в оцінці себе і діяльності.

     У концепціі загальної середньої школи підкреслюється, що освіта 21 століття – це освіта для людини, ії стрижень, розвиваюча культуротворча домінанта. Гуманістичні цінності освіти зумовили зміну авторитарно-дисциплінарної моделі на особисто орієнтовну. І ця проблема в наш час має інноваційну значущість. Актуальним є навчання й виховання особистості, з урахуванням психофізіологічних особливостей дитини.

     Проте, що я змогла правильно окреслити шляхи індивідуального розвитку учнів, врахувати їх особливості, свідчать перевірні контрольні роботи, підсумок успіхів у навчанні за рік  учнів класу.

     Результативність роботи простежуються в тому, що учні:

• вміють спостерігати, аналізувати, використовувати одержану інформацію.

• володіють елементарними прийомами запам ятовування;

• з бажанням виконують творчі роботи, складають вірші, казки;

• вміють співпрацювати в групах і парах, самостійно  організовувати свою роботу.

     Організація навчально-виховного процесу, яка націлена на особистісно орієнтовне навчання і виховання, стане фундаментом для подальшого навчання, виховання, розвитку, самовираження, значною мірою зумовить практичну діяльність у майбутньому. .